NÃO DORMIMOS FILME DE POESIA
O FILME DE POESIA é baseado em poemas de guerra e paz escritos em 10 idiomas originais. Tudo para revelar que a escuridão e o ódio não podem expulsar a escuridão e o ódio; somente o amor e a luz podem fazer isso.
O documentário NÃO DORMIMOS fala tanto de poesia quanto de imagens cinematográficas associativas de várias formas de arte e artistas; para criar uma compreensão mais profunda das consequências físicas e psicológicas da guerra.
É urgente o amor
Eugénio de Andrade
É urgente o amor.
É urgente um barco no mar.
É urgente destruir certas palavras,
ódio, solidão e crueldade,
alguns lamentos,
muitas espadas.
É urgente inventar alegria,
multiplicar os beijos, as searas,
é urgente descobrir rosas e rios
e manhãs claras.
Cai o silêncio nos ombros e a luz
impura, até doer.
É urgente o amor, é urgente
permanecer.
Music by Hernani Raposo
Voice Jennifer Bettencourt
Dance Ceinwen Gobert
Pokolenie
Krzysztof Kamil Baczyński
Wiatr drzewa spienia. Ziemia dojrzała. Kłosy brzuch ciężki w górę unoszą i tylko chmury — palcom czy włosom podobne — suną drapieżnie w mrok. Ziemia owoców pełna po brzegi kipi sytością jak wielka misa. Tylko ze świerków na polu zwisa głowa obcięta strasząc jak krzyk. Kwiaty to krople miodu — tryskają ściśnięte ziemią, co tak nabrzmiała, pod tym jak korzeń skręcone ciała, żywcem wtłoczone pod ciemny strop.
Ogromne nieba suną z warkotem. Ludzie w snach ciężkich jak w klatkach krzyczą. Usta ściśnięte mamy, twarz wilczą, czuwając w dzień, słuchając w noc. Pod ziemią drążą strumyki — słychać — krew tak nabiera w żyłach milczenia, ciągną korzenie krew, z liści pada rosa czerwona. I przestrzeń wzdycha.
Nas nauczono. Nie ma litości. Po nocach śni się brat, który zginął, któremu oczy żywcem wykłuto, któremu kości kijem złamano; i drąży ciężko bolesne dłuto, nadyma oczy jak bąble — krew.
Nas nauczono. Nie ma sumienia. W jamach żyjemy strachem zaryci, w grozie drążymy mroczne miłości, własne posągi — źli troglodyci.
Nas nauczono. Nie ma miłości. Jakże nam jeszcze uciekać w mrok przed żaglem nozdrzy węszących nas, przed siecią wzdętą kijów i rąk, kiedy nie wrócą matki ni dzieci w pustego serca rozpruty strąk.
Nas nauczono. Trzeba zapomnieć, żeby nie umrzeć rojąc to wszystko. Wstajemy nocą. Ciemno jest, ślisko. Szukamy serca — bierzemy w rękę, nasłuchujemy: wygaśnie męka, ale zostanie kamień — tak — głaz.
I tak staniemy na wozach, czołgach, na samolotach, na rumowisku, gdzie po nas wąż się ciszy przeczołga, gdzie zimny potop omyje nas, nie wiedząc: stoi czy płynie czas. Jak obce miasta z głębin kopane, popielejące ludzkie pokłady na wznak leżące, stojące wzwyż, nie wiedząc, czy my karty iliady rzeźbione ogniem w błyszczącym złocie, czy nam postawią, z litości chociaż, nad grobem krzyż. 22 VII 1943
Andrew Rozbicki | Janusz Jajesniak
私の父は戦争に行った。
私の父は戦争に行った。
私の母と結婚したその年に戦争に行った。
父が戦争に行っている間、母はもう２度と会う事が無いかもしれない夫の娘を産んだ。
その娘が２歳の時、戦争が終わりに近づき、父は長い月日をかけて中国を銃を担いで北から南へと南下し、痩せこけた、細い体で日本で待っている妻の元に戻り、初めて見る父を怖がる自分の娘に会った。そして、兄が産まれ、私が産まれ、弟が産まれた。
その戦争の後、人々はがむしゃらで働き日本は豊かな国になった。私が大人になった時、私は戦争に行った時の事を父に聞いた。すると父の目はクルクルと忙しく動き出し、その目が心の奥底にたどり着くと、深いため息と共に『友達が私の横で死んで行ったんだよ、たくさんのたくさんの人が死んでいくのを見て来たんだ』と唇を震わせ、顔を歪めながらつぶやいてまた深いため息をついた。私はこれ以上もう何も聞くことは出来なかった。
戦争を経験した人達は、生々しく大きく開いたまま決して治る事のない心の傷を、心の奥底に押し込んで、生きていかなければ
ならない事を私はその時強く感じた。
また、私の日系2世のカナダ人である義理の父と母はカナダで産まれ育ちながら、敵国の日本人として、家族と共に強制収容所に送られた。ただ、当時１８歳だった義理の父は家族と離れ強制労働をさせられた、そして長い、長い月日が経ち、
私の父と母も義理の母と父も死んだ。
そして今何事もなかったようにまた新しい戦争が始まった。
Noriko Yamamoto
ДОДОМУ
KALUSH
Червоніло небо і здригалася земля,
ми ховалися від обстрілів в холодних укриттях
пили воду з батарей і боролись за життя
Перетворилися на мінні наші золоті поля
Рідна хата пахне гаром від градів та смерчів
снилось як обрали мене гетьманом на Січі…
вибухами вікна усі вибило уночі.
от би зараз паску бабусину із печі.
Скрипнули двері, тато вдома
“збирайтесь” - одне омріяне слово
вмить завели ми мотор
дали зелений нам коридор
не вірив ніхтооо
А ви знали, що немає сильнішого страху,
За страх від пролітаючого звуку літаку?
Але поки ми їхали, бомби менше падали -
Мама каже, що то небо нам закрили янголи.
І уявляєте, я, подивившись у віконце,
вперше за цей час побачив в небі сонце.
Ні я не плачу,я не плачу, мама,
це просто Азовсталь в око попала.
І мені наснився сон
як звільнили ми Херсон
І я наче Робінзон
крізь перешкоди всі пройду, але додому шлях знайду
Де би не був, не забуду дім
Коли ми переможемо і вщухне дим
Я закритими очима знайду де мій двір
Бо де би не був, не забуду дім
Де би не був, не забуду дім
І хоч зараз він страждає від ракет і мін
Згинуть наші воріженькі і воскресне знову він
Ми повернемо тебе, наш рідний дім!
Legende vom toten Soldaten
Bertolt Brecht
Und als der Krieg im vierten Lenz Keinen Ausblick auf Frieden bot Da zog der Soldat seine Konsequenz Und starb den Heldentod.
Der Krieg war aber noch nicht gar Drum tat es dem Kaiser leid Daß sein Soldat gestorben war: Es schien ihm noch vor der Zeit.
Der Sommer zog über die Gräber her Und der Soldat schlief schon Da kam eines Nachts eine militärische ärztliche Kommission.
Es zog die ärztliche Kommission Zum Gottesacker hinaus Und grub mit geweihtem Spaten den Gefallnen Soldaten aus.
Der Doktor besah den Soldaten genau Oder was von ihm noch da war Und der Doktor fand, der Soldat war Und er drückte sich vor der Gefahr.
Und sie nahmen sogleich den Soldaten mit Die Nacht war blau und schön. Man konnte, wenn man keinen Helm aufhatte Die Sterne der Heimat sehn.
Sie schütteten ihm einen feurigen Schnaps In den verwesten Leib Und hängten zwei Schwestern in seinen Arm Und ein halb entblößtes Weib. Und weil der Soldat nach Verwesung stinkt Drum hinkt ein Pfaffe voran Der über ihn ein Weihrauchfaß schwingt Daß er nicht stinken kann. Voran die Musik mit Tschindrara Spielt einen flotten Marsch. Und der Soldat, so wie er's gelernt Schmeißt seine Beine vom Arsch.
Und brüderlich den Arm um ihn Zwei Sanitäter gehn Sonst flöge er noch in den Dreck ihnen hin Und das darf nicht geschehn.
Sie malten auf sein Leichenhemd Die Farben Schwarz-Weiß-Rot Und trugen's vor ihm her; man sah Vor Farben nicht mehr den Kot.
So zogen sie mit Tschindrara Hinab die dunkle Chaussee Und der Soldat zog taumelnd mit Wie im Sturm die Flocke Schnee.
Und wenn sie durch die Dörfer ziehn Waren alle Weiber da Die Bäume verneigten sich, Vollmond schien Und alles schrie hurra.
Mit Tschindrara und Wiedersehn! Und Weib und Hund und Pfaff! Und mitten drin der tote Soldat Wie ein besoffner Aff.
So viele tanzten und johlten um ihn Daß ihn keiner sah. Man konnte ihn einzig von oben noch sehn Und da sind nur Sterne da.
Die Sterne sind nicht immer da Es kommt ein Morgenrot. Doch der Soldat, so wie er's gelernt Zieht in den Heldentod.
אֲנִי עָלָיו הָשָׁלוֹם\ יהודה עמיחי
אֲנִי, עָלָיו הָשָׁלוֹם, אֲנִי הַחַי אוֹמֵר עָלַי הָשָׁלוֹם
אֲנִי רוֹצֶה שָׁלוֹם כְּבָר עַכְשָׁיו בְּעוֹדֶנִּי חַי.
אֲנִי לֹא רוֹצֶה לְחַכּוֹת כְּמוֹ אוֹתוֹ הֶחָסִיד שׁבִּקֵשׁ רֶגֶל אַחַת
מִכִּסֵּא הַזָּהָב בְּגַן עֵדֶן. אֲנִי רוֹצֶה כִּסֵּא אַרְבַּע רַגְלַיִם
כָּאן. כִּסֵּא עֵץ פָּשׁוּט. אֲנִי רוֹצֶה שָׁלוֹם עָלַי עַכְשָׁיו.
חַיַּי עָבְרוּ עָלַי בְּמִלְחָמוֹת מִכָּל הַמִּינִים: קְרָבוֹת חוּץ
וּקְרָבוֹת בִּפְנִים, קְרָבוֹת פָּנִים אֶל פָּנִים וְהַפָּנִים
הָיוּ תָּמִיד הַפָּנִים שֶׁלִּי, פְּנֵי אוֹהֵב וּפְנֵי אוֹיֵב.
מִלְחָמוֹת בְּנֶשֶׁק יָשָׁן, מַקֵּל, אֶבֶן, גַּרְזֶן פָּגוּם, מִילִים
סַכִּין קֵהָה וְקוֹרַעַת, אַהֲבָה וְשִׂנְאָה
וּמִלְחָמוֹת בְּנֶשֶׁק חָדִישׁ, מִקְלָע, טִיל,
מִילִים, מוֹקֵשׁ מִתְפּוֹצֵץ, אַהֲבָה וְשִׂנְאָה.
אֲנִי לֹא רוֹצֶה לְקַיֵּם אֶת נְבוּאַת הוֹרַי שְׁהַחַיִּים הֵם מִלְחָמָה
אֲנִי רוֹצֶה שָׁלוֹם בְּכָל גוּפִי וּבְּכָל נַפְשִׁי. עָלַי הָשָׁלוֹם.
ВЕРА ПАВЛОВА
Крошечные молочные,
большущие коренные.
С будущим ставки очные -
улыбки детей. Смешные
зубки - ступеньки лесенки.
Сласти. Игрушки. Обновки.
Колыбельные песенки.
Ковровые бомбардировки.
Кто в подвале зачах?
Кто под землю несёт
девочку на сносях,
раненую в живот?
Кто при свете свечи
жизнью должен истечь?
Всё, стишок, замолчи.
Тут кончается речь.
От грохота, скрежета, лязга
сжимается матка.
Качает пустую коляску.
Це хлопчик? Дiвчатко.
Поёт колыбельную дочке.
Печаль непроглядна.
Война. Молока на сорочке
расплывающиеся пятна.
На фотографии -
маленький мальчик,
под фотографией -
плачущий смайлик.
Лёгкая лодочка.
Храброе бегство.
Зоркость наводчика.
Вечное детство.
Anne Wong "Ligaw, Digmaan"
Tala ng angkan ang dalagang Pacita
Ganap na pianista, mutya ng pamilya
Sa tuwing rumoronda mga armadong Hapon
Itinatago si Pacita, sabay dasal sa Poon
Si Pepe sa kanya’y may pag-ibig na wagas
Di makaakyat ng ligaw dahil curfew ay batas
Kinaibigan ang kaaway pagkat ‘di s’ya mapirme
Nag tsuper sa kalaban, nanghiram ng uniporme
Naikuwento sa kanila ang ganda ni Pacita
Ang husay sa piano, pangalimot ng giyera
Sa awa ng Diyos napa brod ‘tong si Pepe
Nakaakyat ng ligaw, suot kanilang uniporme
Kanyang pag-ibig nga nama’y walang hadlang-hadlang
Bigat ng hinga’y dala ng digmaang
Daming ‘di pinauwi, siya’y sinuwerte’t lumaban
Hindi niya naging katapusan
Ang Martsa ng Kamatayan
Walang nananalo talaga sa hidwaan
Hindi yung tama O yung magkabilaan
Ang siyang natutuldukan
Ay yung natira lamang
Nagsisimula sa pagnanasa ang digmaan:
pagnanasa sa alindog ng tudlang kasarian,
pagnanasa sa haplos ng kayakap na kapangyarihan,
pagnanasa sa halik nitong ihinaharot,
pagnanasa sa anghit ng ikinakadyot na puklô,
pagnanasa sa halinghing nitong maluwalhati.
Digmaan ang pagtatalik ng mga katawan.
Digmaan ang mitosos ng mga selyula ng itlog at tamod,
digmaan ng namumuong bituka, baga, pantog,
lapay, atay, puso, gulugod…
Digmaan ng hangin at iwi.
Digmaan ang paghahanapbuhay,
ang paghanap ng koneksiyon,
ang pagbili ng sariling bahay at lupa,
ang pagpapalawak ng teritoryo,
ang pagkuha ng national ID,
ang balita sa socmed at TV.
Sa digmaan ang pagtataksil ay isang hantungan.
Ganap na pangarap mula sa abo ng digmaan
ang langhap na amoy-tinapa at hamon,
ang lasap na alak ng tagumpay,
ang aroma na kulo ng kapeng barako,
ang lilim ng bubong, pader laban sa init at habagat,
ang dampi ng palad ng bayaning nalunod sa pagligtas.
Lumalaya sa digmaan ang mga katawan
kapag danas ng sarili ang malasakit sa kapwa.
Maha Upanishad "Vasudeva Kutumbakam"
ओ हरे-हरेवृक देतेहो ठंडी छाव
भीनी सी बािरश की मृदुल मुसान
लहराती सी धारा ,कल-कल के सर
ओ पारी निदया ना िकया कोई हेय
ऊँ चेसेअमर सेपारेिपता से
करतेहो रका तुम लमेपहाड़
ऊँ चेसेअमर सेपारेिपता से
करतेहो रका तुम लमेपहाड़
देश की हर वाजी को कै सेहम जीतेगे
इसका उदाहरण है,वीर समाट देश क
वसुंधरा के चरणो पर समिपर त
अपनी हर िदल की देदेदुआ
हर जगह हैमेरी हैमेरा जहांन
ना माना मेनेइसको कोई अनजान
जीना मेरा इसमेमरना मेरा इसमे
यही तो हैमेरा कटुम मेरा ऐसा
जैसा कोई है
वसुधैव कु
ट
ुमकम
वसुधैव कु
ट
ुमकम
غزل 2214 خنک آن دم که نشینیم در ایوان من و تو
جلالالدین محمد رومی
غزل 2214 خنک آن دم که نشینیم در ایوان من و تو به دو نقش و به دو صورت به یکی جان من و تو داد باغ و دم مرغان بدهد آب حیات آن زمانی که درآییم به بستان من و تو اختران فلک آیند به نظاره ما مه خود را بنماییم بدیشان من و تو من و تو بیمن و تو جمع شویم از سر ذوق خوش و فارغ ز خرافات پریشان من و تو طوطیان فلکی جمله شکرخوار شوند در مقامی که بخندیم بدان سان من و تو این عجبتر که من و تو به یکی کنج این جا هم در این دم به عراقیم و خراسان من و تو به یکی نقش بر این خاک و بر آن نقش دگر در بهشت ابدی و شکرستان من و تو